ЦИБУЛЯ РІПЧАСТА
- Цибуля ріпчаста Allium cepa
- Родина Лілейні (Alliaceae)
Цибуля ріпчаста - це багаторічна рослина (в культурі - дворічна).
- Цибулина до 15 см в діаметрі. Зовнішні луски сухі, жовті, рідше фіолетові або білі; внутрішні - м'ясисті, білі, зеленуваті або фіолетові, розташовані на вкороченому стеблі, званому донцем. На донці в пазухах соковитих лусок знаходяться бруньки, що дають початок дочірнім цибулинам, утворюючим «гніздо» з декількох цибулин.
- Листя трубчасте, сизо-зелене. Квіткова стрілка до 1,5 м заввишки, порожниста, роздута, закінчується багатоквітковим парасольковим суцвіттям.
- Квіточки на довгих квітоніжках. Оцвітина зеленувато-біла, до 1 см в діаметрі, з шести листочків і шести тичинок; маточка з верхньою тригніздною зав'яззю. Іноді в суцвітті крім квіток утворюються дрібні цибулинки.
- Плід — коробочка, що містить до шести насінин.
- Насінини чорні, тригранні, зморшкуваті, дрібні. Цвіте у червні-липні. Плоди дозрівають в серпні.
Цибуля ріпчаста походить з гірських районів Середньої Азії, де досі ростуть споріднені їй види. М. І. Вавілов вважав, що первинне формування культурних форм цибулі почалося в Афганістані, Індії та прилеглих до них країнах. Звідти поширення цибулі йшло через Персію, Стародавній Єгипет в Давню Грецію, Рим і в Європу, а на сході - через Китай і Далекий Схід. Це одна з найдавніших овочевих культур, відома ще за 4 тис. років до н.е. Кілька сортів цибулі ріпчастої вирощували в Стародавній Греції, обробляли його і слов'янські племена, що населяли територію сучасної Росії більше тисячі років тому. Найбільш широко цибуля ріпчаста поширилася на Русі в XII-XIII ст. Цибуля містить білки, цукор, клітковину, мінеральні солі (18 хімічних елементів), органічні кислоти, ферменти, вітамін С, комплекс вітамінів групи В, каротин, фітонциди та ефірні масла додають їй специфічний смак, гостроту і запах. Свіжа цибуля збуджує апетит, посилює виділення шлункового соку, сприяє кращому засвоєнню поживних речовин, тому її широко використовують при приготуванні різноманітних закусок, їдять сирою, вареною, смаженою, печеною, маринованою, сушеною, в поєднанні з овочами, м'ясом, рибою - це справді універсальний овоч.
Історія ріпчастої цибулі губиться в глибині століть. Вважається, що цибуля була «окультурена» людиною приблизно 4 тисячі років тому. Сталося це десь в Азії, швидше за все на території сучасного Ірану або Афганістану. Зображення цибулі знайдені на стінах пірамід давньоєгипетських фараонів. Ця рослина згадується в клинопису древніх шумерів і в Біблії. У Стародавньому Римі його вирощували для потреб армії на спеціальних ділянках спеціально навчені люди. Вже в той час людство було добре проінформоване про лікувальні властивості цибулі. Вона вважалася універсальним лікувальним засобом і сучасна медицина це не спростовує. Вживання в їжу цибулі дуже корисно при атеросклерозі і хворобах серця, особливо якщо основу харчування становлять продукти з високим вмістом жиру. Речовини, що містяться в цій рослині, пригнічують синтез холестерину і тим самим зменшують ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Регулярне вживання цибулі перешкоджає підвищенню вмісту цукру в крові. Крім того, цибуля насичує наш організм вітамінами, пригнічує шкідливі мікроби і є відмінним профілактичним засобом проти грипу, нежиті та застуди. Допомагає він і при кашлі: для цього рекомендують з'їсти цибулину, відварену в молоці. Так що зовсім недарма на Русі колись казали: «Лук помогает от семи недуг». Втім, особливо захоплюватися цибулею не варто. Все добре, але в міру. Фахівці Інституту харчування Академії медичних наук вважають оптимальним споживання кожною людиною 7-10 кілограмів цибулі щорічно. Зловживати ним не варто тим, у кого є важкі захворювання нирок, печінки і шлунка, наприклад, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки. У цьому випадку цибуля просто протипоказана.